Міми...                                                                          

Довідка та історія виникнення:

Пантомі́ма (від грец. παντόμῑμος — мімічний актор) — вид сценічного мистецтва, в якому художній образ створюється за допомогою міміки, жестів, пластики тіла тощо.

Мім як літературний жанр зародився серед широких народних мас у різних місцях Греції з народних вистав, де наслідували дійсність за допомогою жесту-танцю і слова. Розвиток міма йшов у двох напрямах: пантоміма і короткідраматичні сценки, часто з імпровізованим текстом. Літературну обробку мім дістав вперше на півдні Італії й у Сицилії; це були веселі сценки із жвавим діалогом, вихоплені з побуту дрібних ремісників, селян і близьких до них прошарків. Їхня літературна обробка свідчить про інтерес до цього масового жанру й освічених верхів (недарма такі видовища були прийняті при дворах сицилійських тиранів).

Найдревнішим автором мімів є Софрон із Сіракуз, продовжувачем був його синКсенарх. Наближалися до мімів народні фарси Південної Італії (phlyakes). В інших областях Греції подібні видовища представляли актори, яких називалиdejkelistai, phallophoroi або autokabdaloi. Це були по більшій частині імпровізовані сценки з повсякденного життя або пародії на трагедії у формі діалогу чи монологу.

Збереглося кілька імен авторів таких текстів, і навіть кілька фрагментів. Найкраще нам відомий Рінтон Сіракузький, а лише на ім'я — Скір, Сопатр. Літературні міми, не призначені для постановки, писали Герод і Теокріт. Якщо в Герода відсутня соціальна загостреність мімів, то в інших мімографів цього періоду присутні пародії на патетику трагічного стилю, релігію, аж до осміяння життя монархів, за що наприклад мімограф Сотад наклав головою. Різновидом міма є також дорична комедія Великої Греції, яку представляє Епіхарм.

У Римі міми з'явилися на сцені з III ст. до н. е. під назвою fabula ricinata (від назви жіночого покривала — ricinium) і мали велике поширення, коли перемоги демократії загострили їх як знаряддя класової боротьби, зробивши театр місцем соціально-політичної сатири. У них виступали актори обох статей без масок. Авторами мімів серед інших минулого римський вершник Децім Лаберій, який користувався прихильністю Цезаря, сирійській раб Публій, Нукула. Герода наслідував Гней Матій.

Відображаючи побут дрібних ремісників, ці міми часто спрямовані проти панівних класів — великих землевласників та інших — іноді з різкою сатирою на офіційну релігію. Переважали найнепристойніші сюжети. Традиційним персонажем мімів був дурень, якого обсипають всякою лайкою; у текст часто уривався злободенний імпровізаційний елемент.

Мова мімів була народною, з усіма вульгаризмами і жаргоном міських таверн. Тематика походила з комедії й ателлани, образи були стереотипні (чужоземець, скнара). У виставах поряд з текстом велику роль відігравали танець і музика.

Нові особливості характеризують міми в епоху імператорів. Під егідою держави, що прагнула відвернути демократичні прошарки від політики, мім розширюється в складну виставу, так звану «мімічну іпотезу», котра ставилася у великих театрах і субсидіювалася урядом.